Рассуждения о вечном...
Инок59
О Боже мой, какая малость
Нам отведенной жизни той.
Откуда ж черная усталость,
Щемящая на сердце боль.
-Еще ребенком знал я точно,
Что я здесь гость:- вот в чем дела.
И эта мысль засела прочно,
И к поискам меня звала.
Сколь себя помню, юн и молод
Искал я в книгах правды свет.
В них утолял духовный голод,
И на вопросы ждал ответ.
Познал я много точек зрения,
И воспринял одну лишь ту,
Что, несмотря на все волнения,
В нас отвергала суету.
Мне этот мир был чужд по духу,
И лишь рифмуя мыслей свод
В душе я врачевал разруху,
Что брала совесть в оборот.
Не передать, как надоела,
Реальности и лжи борьба.
Порок впускаем в мозг мы смело,
И плачет горестно судьба.
От жизни получив орясиной,
Я душу ВЕРОЮ лечил.
Стою и ломом подпоясанный,
Покуда в бозе не почил.
Всё то, что дОлжно и случится,
Не отвратить, не обойти.
Но прежде чем опять забыться,
Должны мы душу обрести.
* * *
Всё в этом мире склонно к тлению,
Но дух вернётся вновь и вновь.
Чтоб БОЖЬЕ осознать стремление,
Привить нам вечную ЛЮБОВЬ.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
